February 17th, 2020

Так буде не завжди

Мій старий приятель, пан Степан, написав коментар до мого посту про "Платформу для Сівохи":
"А ну ж, українці, сучі діти, швиденько всі побігли вибачатися перед окупантами за те, що на вас напали, вбили більш ніж 14 тисяч, а десятки тисяч залишили каліками. За те що позбавили вас домівок, зробили сиротами діточок ваших. Це вам сам пан радник секретаря РНБО каже, а не хер собачий! Зрозуміли? А потім швидко до "союзної держави" Росії, Білорусі та України, до Хуйлостану. І на колінах повзіть!"
Я добре розумію, що пан Степан відчуває, коли читає ось такі заяви від політичних діячів, депутатів "слуг народу", від самого Зеленського, який щось там, в очах Хуйла, побачив, та й взагалі, готовий стати перед ним на коліна. Відраза, гнів, обурення, сором за своїх недолугих "співвітчизників" зробивших свій дурний вибір. Добре все розумію, але й зробити нічого, на жаль, не можу. У мене немає ні фінансових, ні силових, ні юридичних, ніяких інших можливостей якось подіяти на перебіг подій. Якщо люди, які на відміну від мене, мають можливостей більше, мають вагу в суспільстві, які відомі широкому загалу, але мовчать, немов гівна у рота понабирали, то що тоді про мене казати, про мене, та про моїх, також не вельми заможних, друзів? Але не треба думати, що ми нічого не можемо зробити. Не пам'ятаю у кого, у когось з італійських комуняк, мабуть, прочитав, що будь-який деспотичний режим не може існувати без підтримки більшості суспільства. Навіть при умовах поліційного терору він обов'язково паде. Це станеться також і з "зеленою владою". А спротив режиму… спротив він може бути різний. Хтось каже про кулемет, який треба "не забувати чистити". Так, згоден! Машінгевер добра річ, потрібна у господарстві кожного українця. Але, шановне панство, згодьтесь, що відстрілюватись від поліцаїв добре у лісі, коли маєш змогу десь у криївці поповнити набої, а не в у міській квартирі, коли позаду тебе діти, жінки та онуки. Я пропоную інший варіант. Спробуйте не мати ніяких справ з владою. Як це? А так. Я, наприклад, припинив платити за газ, світло, воду, тощо… Натомість скупаю провізію, роблю припаси на майбутне. Гадаєте дурниці? А ось й ні. Незабаром настане фінансово-економічний колапс системи. Ми вже зараз проїдаємо три млрд доларів російських газових боргів. Десь у липні курс американської валюти сягне до 150, а можливо й 250 гривень за один долар. Ось тоді й заплатити, у десять разів менш, ніж зараз. Прибережіть кілька "франклінів", знадобляться незабаром.
А на кінець розповім вам притчу, мабуть, ви вже здогадались, що це єврейська притча (Абрам Шлімазл, привіт!)
Мойша дуже страждав від незграбного свого життя; не вистачає грошей, неприємності на роботі, хвора жінка, бовдур син, якого ось виженуть зі школи.
Пішов він до рєбє та питає ради. Той йому й каже:
— Мойша, йди до пошти та купи там листівок. Сто, ні, краще двісті! А потім на кожній напиши: "Так буде не завжди!"
— А потім що?, — запитує Мойша.
— А потім ти розтав їх по кімнатам, навіть у вбиральні постав, щоб завжди були на очах, Зрозумів?
— Так, рєбє!
Мойша зробив так, як йому наказав старий рєбє. Пройшов місяць… У житті сім'ї настали дивні зміни: Мойша знайшов помилку у звіті головбуха, яка могла призвести до краху фірмі де він працював. За це його зробили головним бухгалтером, а того, що помилився, звільнили. Син несподівано завоював перше місце на міській шкільній олімпіаді по ботаніці. Жінка вилікувалась та вийшла з лікарні.
Щасливий Мойша знову прийшов до рєбє:
— Рєбє, спрацювало! Дякую!
— Так що ти ще від мене хочеш, Мойша?
— А з листівками, що робити, рєбє?
— Хай ще постоять