June 29th, 2020

Про чëрных. Эпизод четвëртый. Украина

Ирпень. Февраль 2015 года. Если кто забыл, то самый разгар боëв под Дебальцево.
Супермаркет "Фора".
В очереди в кассу передо мной высокий чернокожий парень. В Ирпене их можно встретить часто. Студенты "Податкової академії". Сейчас еë переименовали в чего-то там университет, но все по-привычке говорят — "Академия". Кассирша проводит сканером по биркам:
— 92 гривны и 50 копеек!
Студент протягивает стогривневую купюру.
— Две гривны и 50 копеек у вас есть? — кассиру, видимо лень давать сдачу мелкими купюрами.
— Пробачте пані, але я не розмовляю російською,— отвечает негр. Повторить будь ласка, що ви сказали українською мовою, щоб я зрозумів!
Не говоря больше ни слова кассирша отсчитывает семь гривен пятьдесят копеек.
Я, как бы в сторону:
Дивна річ! Нещодавно в Україні хлопець, а вже мову вивчив, а декому з російськомовних не вистачає цілого життя!
Чернокожий паренëк широко улыбается:
— Україна гарна країна!
На выходе из супермаркета ещë раз сталкиваюсь со студентом.
— Звідки приїхали до нас, добродію?
— Нігерія. Чули про таку країну?
— Навіть бував. У Лагосі.
— Ну як вам Нігерія? Подобається?
— Чесно кажучі, то ні, пробач.
— Розумію. Не вибачайтесь.
Мені теж багато чого не подобається у моїй країні. Тому я мрію, що повернусь та зможу щось змінити на краще!
— Хай тобі щастить, хлопче!
— Слава Україні
— Героям слава!